Ірина Таран: «Мотивують мене люди!»*

Успішна жінка, тренерка, фасилітаторка та медіаторка громадського сектору Ірина Таран ділиться з читачами своїм досвідом роботи. Ірина голова організації «Жіночі ініціативи», яка цього року святкує своє десятиріччя.

-Ірино, Ви голова організації, активна громадська діячка, – чи складно це як для жінки? Чи є поява труднощів?

-Чи складно мені бути керівником організації? Ні, мені не складно бути ні керівником, ні жінкою. Насправді, все, чим я займаюся, мені надзвичайно подобається.Я отримую насолоду від процесу. Хочу зауважити, що для мене громадська організація це вже більше як хобі. Якщо раніше це була для мене робота, то зараз це переросло в хобі. Своєю тренінговою діяльністю я, можна сказати, повністю покриваю витрати, які пов’язані з громадською організацією. Я бачу себе вже як соціального підприємця, який вкладає частину свого прибутку в розвиток громадської організації.

– У вирії сучасних реформ, зокрема, децентралізації, жінки можуть відкривати перед собою нові можливості, ставати активом громади. Яку роль у розвитку місцевої громади відіграє жінка?

– Головну! Насправді, моє глибоке переконання, що жінка повинна брати на себе більш відповідальності. Жінка – це не тільки мама, не тільки дружина. Жінка повинна керувати, або навіть не керувати, а управляти країною. Не треба віддавати ці повноваження чоловікові. Чому? Ми також розумні, ми сильні, ми знаємо, куди нам йти. Ми ще маємо якість, мабуть основна якість, якої, на мою думку, немає у чоловіків – для нас жінок головне безпека. Це безпека дітей, безпека наших родин. Ми дуже чутливі до цього процесу. А що таке безпека? Це не лише якийсь зовнішній фактор. Безпека, наприклад, це теж саме освітлення. Освітленні дорогі, працюючі світлофори. Безпека там, де навчаються наші діти. Це також важливі питання. Чоловіки роблять більш практичні речі. Жінки, у свою чергу, думають більш глобально. Тому жінкам треба брати більше відповідальності, йти у владу, ставати соціально-активними, громадсько-активними. Тільки тоді ми побачимо зміни. І ще я б не обмежувалась тільки процесом децентралізації. Децентралізація це що? Це інновація, яка прийшла до нас і назад ми вже не повернемося, вона вже тут. Треба створювати умови для того, щоб жити в цих умовах, тобто в умовах децентралізації. А жити ми зможемо тільки тоді, коли будемо розвиватись, коли будемо успішними, тобто все дуже поряд!

-В умовах децентралізації в багатьох об’єднаних територіальних громадах заклади культури виступають платформами інформування, комунікації та активізації громад.На вашу думку, яке місцезаймають заклади культури у розвитку та соціалізації жінки?

-Є такий вислів: «Якщо у нас немає культури, у нас немає майбутнього». Тому я вважаю, що культура це першочергове на що треба звернути увагу. Саме заклади культури, люди з цієї сфери і всі ми громадсько активні люди повинні про це пам’ятати й робити зміни саме в культурній сфері. Що таке культура? Це наше минуле, наше теперішнє і те, як ми будемо жити завтра, через 20, 100 років. Це все культура.

– Актуальне питання на сьогодні – дискримінація жінок. На вашу думку, чи існує вона в українському громадському секторі? Чи стосувалася вона вас особисто?

– Дискримінація існує. Хоча вже багатореалізованих проектів з теми гендерного насильства серед жінок, – все залежить від жінки. Особисто я ніколи не відчувала дискримінацію, оскільки я не дозволяла нікому цього робити. Якщо жінка дозволяє, то інша справа. Треба подуматипро себе. Треба зглибитись в себе і зрозуміти чому так відбувається. Якщо не можеш впоратися сама, треба знайти фахівця, який допоможе. Є хороші психологи, психотерапевти, якщо питання психологічного характеру. І головне, змінювати себе, своє ставлення до проблеми і ставати впевненою у собі жінкою.

– Вашій громадській організації «Жіночі ініціативи» вже 10 років. Вже багато зроблено, є чим пишатися. Чи складно Вам було на початку шляху?

Так, на початку було дуже складно, це було 10 років тому, коли громадський сектор був недостатньо розвинутий, але в мене було велике бажання вчитися. І, до речі, в цьому мені дуже допоміг курс навчання в Українському католицькому університеті, там є програма навчання з управління неприбутковими організаціями в Інституті лідерства та управління. Це дало мені поштовх на початку розвитку самостійного підприємництва і, безпосередньо, громадської організації.

-Активна громадська діяльність, зокрема, жінки завжди забирає багато часу. Деякі жінки, час від часу, відчувають складнощі у поєднанні, наприклад, сім’ї та роботи. Чи актуально це для вас?

-Насправді, я дуже вдячна своїй сім’ї за те, що вони підтримувалимене саме в той момент, коли громадська організація була тільки на шляху розвитку. Дійсно, я багато відвідувала начальних закладів, багато навчалася, зокрема, на тренінгах, семінарах, конференціях та інших заходах. Звичайно, родиніце все не зовсім було приємно, я їх розумію, але зараз вони продовжують мене підтримувати в цьому напрямку. Вони бачать мій особистісний розвиток. Я розумію, щотією, ким я стала, я вдячна своїй родині, які дозволили мені цим займатися.

Додам, навчатися потрібно не тільки жінці. Це процес, який неможна зупиняти. Кожен день ми повинні хоча б щось, але пізнавати. До речі, в мене є таке правило, ящоденно повинна дізнаватись щось нове. Тобто, я не ляжу спати, поки чогось не дізнаюся. Це може бути, наприклад, англійське слово, якщо вже зовсім нічого не було.Абож якесь слово, що мені не зрозуміло, я просто шукаю його трактування. Розвиток повинен бути постійним і не тільки у жінок.

-Ви зазначили, що доклали багато зусиль для особистісного розвитку, багато навчалися і професійно реалізовувалися. Напевно, у Вас є свій секрет досягнення успіху. На Вашу думку, що може допомогти українським жінкам реалізувати себе?

-Треба просто повіритив себе. Потрібно робити хочаб якісь манесенькі кроки для того, щоб самим, в першу чергу, розвиватися. Ще треба ставити пріоритет. Як би це не звучало грубо, але першочергово потрібно думати про себе, а потім про свою родину. Тому що, якщо ти сама не будеш розвиватися, ти не поведеш за собою своїх дітей, чоловіка, рідних, навіть друзів. Коли ти стаєш краще, ти і оточуючих зробиш краще. Тобто все залежить від нас, від жінки, від нашого бажання змінитися на краще.

– Чи вважаєте ви себе успішною жінкою?

– Так, я вважаю себе успішною жінкою. І я щаслива від того, що я успішна. Але питання: що таке успіх? Філософське питання, як то кажуть риторичне. Але для мене успіх, мій успіх, це те, що я отримую насолоду від життя, що я живу, роблю те, що я люблю, а не навпаки люблю те, що мені треба робити. Ось в цьому сенс мого успіху.

-Зважаючи на це, у вас високий рівень мотивації у роботі. Цікаво,що Вас мотивує на кроки вперед?

– Мотивують мене люди! Співпрацюючи з людьми, я відкриваю для себе нові можливості розвитку. Наприклад, на одному з тренінгів, що я проводила, я побачила потребу людей в тій чи іншій інформації, тому я вже розмірковую, де мені знайти цю інформацію, як досконало донести її людям. При чому, у такому випадку,я також з ними навчаюся і це колосальний досвід, який я теж отримую.

-Ірино, щоб Ви хотіли побажати українським жінкам, які матимуть змогу прочитати ваші слова?

-Нашім жінкам я хочу побажати любові, особливо, любові до себе, до оточуючих. А також, щоб вони приймали цю любов.

*“НДО-Інформ” №1(54), 2018