Спільний шлях в майбутнє

 В котре життя нас переконує прикладами, що все можливо подолати, об’єднавши зусилля. В нашій країні багато складних проблем, і не лише у питанні будинків культури в невеликих селах. Але ми бачимо чисельні приклади їх вирішення, шляхом  об’єднання зусиль громади. І по крихті, крок за кроком, вдається долати все вищі вершини, не дивлячись на те, чи існує розуміння влади. Головне, щоб було розуміння в середині суспільства навколо будь-якої складної задачі.

Відродження будинків культури неможливе за старою схемою, адже час плине і треба орієнтуватися на потреби сьогодення, не озираючись у минуле. Тому переорієнтація будинків культури у осередки місцевої активності – це той крок, який може зберегти не лише поодинокі будівлі або й величезну мережу будинків культури по всій країні. Це крок, який збереже важливі цінності для кожної громади, яка зважиться діяти, розвиватися, йти вперед. І не дивлячись на те, що проект “Спільний шлях у майбутнє” завершується, робота продовжується й надалі.

Нам вдалося показати, що місцеві ініціативи необхідно підтримувати, що разом можна перевертати гори, не очікуючи наказів, уваги чи подяки з боку влади. Ми показали можливості для отримання, залучення додаткових коштів у громаду. А також – як громада може власними силами відремонтувати будинок культури, школу чи бібліотеку. Об’єднавшись, люди приймають рішення боротися за свої цінності, вони нарешті розуміють, що на справді вже дуже сильні і без сторонньої допомоги. І цей механізм дієвий для будь-якої місцевості у вирішенні проблем.

Різні міста, різні країни, але, як показує досвід, однакові і проблеми, і механізми їх вирішення. Жителі багатоповерхівок постійно побиваються через те, що покрівлі протікають, а дочекатися допомоги від влади – це майже неможливо. Люди так само вирощують городину на своїх заміських ділянках, бо купувати все дуже дорого, витрачаючи при цьому купу часу та коштів, щоб доїхати до своїх дач за містом.

Тож хочемо поділитися з вами досвідом, який отримали завдяки візиту до наших сусідів у Санкт-Петербурзі. Не дивлячись на те, що це велике місто, культурне серце Росії, проблеми в них такі самі, як і в рідному для Ахалар маленькому Чернігові.

Мешканці одного такого «проблемного» будинку багато років  чекали на допомогу і розуміння влади, писали листи, прохання, скарги (бо дах протікав), та ніхто не давав йому ладу. Очікували на допомогу. Коли одного дня зрозуміли, що навряд чи її дочекаються, вирішили діяти. Зібравшись, мешканці прийняли рішення не сплачувати квартплату, доки не відремонтують власну покрівлю. І це був перший крок. А далі вирішили не зупинятися і ризикнули піти на експеримент, який запропонувала голова кооперативу Алла Сокол.  Справа в тім, що в Америці – в місті з великою кількістю багатоповерхівок, в місті де кожен метр землі використовується на 100%, люди вже давно почали використовувати величезні дахи, які на справді прекрасно підходять для звичайного городу. Тому поняття “висотного городництва” там дуже розвинене. Наші міста так само мають багато рівних покрівель, які для цього підходять. Тож мешканці вирішили спробувати. Довго навчалися, обмінювалися досвідом з американськими колегами. І отримали результат. Вже 18 років на даху будинку №9 по вулиці Пулківській у Санкт-Петербурзі мешканці мають власний город площею 800 кв.м. Вирощують там огірки, редис, цибулю, петрушку, саджанці фруктових дерев на продаж та багато іншого.

Город на даху став не лише вдалим експериментом, він став невід’ємною частиною життя цих людей, постійним джерелом якісних продуктів, а також непоганим прибуток для мешканців, завдяки якому вони вирішують усі питання, пов’язані з утриманням будинку. На перші отримані кошти встановили металеві двері на дах та до підвалу. Потім з’явилася ідея організувати сучасний збір сміття, тож встановили окремі баки для паперу, скла, поліетілену.

Тож тепер, якщо і у Вашому будинку тече дах, вже є цікава пропозиція, і не треба їхати навчатись до Америки. У Санкт-Петербурзі працюють справжні професіонали, які люб’язно поділяться своїми знаннями та досвідом, як колись привітно зустрічали і Центр Ахалар.

Добре запам’яталися кілька цікавих випадків, що розповідала голова кооперативу Алла Сокол, коли ми відвідали їхній будинок:

«Поначалу у огорода было много противников. Жильцы ворчали, а некоторые писали жалобы во все инстанции, мол, крышу испортят. Сегодня недовольных нет. Весной на улице мокро, грязно, а у нас на крыше тепло, солнце, виды шикарные открываются. Соберется на крыше человек двадцать, сидим, пикируем рассаду, общаемся. Хорошо. Поэтому и цветы на крышевысаживаем, альпийскую горку сделали и небольшой газончик. Первого сентября дети пошли в школу с нашими цветами. А на День Победы собираем ветеранов и детвору салют смотреть. Как соберемся, так и расходиться не хочется, в прошлом году полночи песни пели.

Был интересный случай, когда мы решили поставить счетчик на весь дом на горячую воду. Сделали это. На дворе было лето, и в это время ЖЭК как раз делал какой-то очередной ремонт. В течении месяца подача воды в дом была нарушена. Когда же пришло время платить, то мы получили полный счет, как если бы эта услуга была нам предоставлена. Тогда мы создали комиссию, которая засвидетельствовала, что на основании показаний нашего счетчика, мы ничего не должны платить. Таким образом, мы в то время сэкономили порядка 30 тыс. рублей. А в 90-х это еще были деньги. И на эту сумму полностью сменили старые стояки в наших подъездах. И что вы думаете? На следующий месяц наш счетчик был сломан. Мы понимаем, что ЖЭКу такие «сюрпризы» были очень и очень не выгодны. Поэтому мы установили решетку, которая закрывает доступ к счетчику. Только раз в месяц, когда приходит комиссия, мы ее открываем для снятия показаний.

Интересным был опыт, когда  обсуждали на общем собрании жильцов дома тему «зеленой» крыши. Мы хотели выращивать рассаду и просто траву на крыше.  И никак не удавалось принять решение. Люди шумели,  кричали, были против. Когда же я попросила поднять руки тех, кто не поддерживает  этого предложения, то только два или три человека проголосовало. А все остальные были «за». Оказывается, что  весь шум поднимало всего пару человек, а остальные просто молчали. С тех пор я спрашиваю: «А кто из вас не сможет с этим жить?» Как правило таких немного.

И еще один смешной момент. Мы завели красных калифорнийских червей для производства гумуса. В наших подвалах стояли открытые ящики, в которые мы собирали отходы. Туда запускаются черви и через две недели гумус готов. И вот однажды наша работница Валентина увидела полнейшее разорение. Черви, с таким трудом привезенные за тридевять земель – исчезли. Оказывается, что этих червей очень любят крысы. А мы уже грешным делом на кого только не думали. Теперь у нас этот отсек отделен железной дверью».

Не зупиняються на досягнутому, постійно навчаються, проводять роботу над помилками, розвиваються.  Звичайно, на шляху ставало багато перепон, труднощів, але вони кожного дня їх долають, бо вже мають досвід і розуміють, що маючи натхнення, бажання, та підтримку сусідів, можна досягти поставленої мети.

Сподіваємося, що цим прикладом, нам вдалося донести свою думку до кожного читача. Відтепер, для нас “Cпільний шлях у майбутнє” – не лише назва проекту, а й механізм, рецепт проти будь-яких проблем чи то в селі, чи у великому мегаполісі, або для усієї країни в цілому. Ми віримо, що спільно  можливо подолати будь-які щоденні труднощі громади на шляху до кращого майбутнього.

Вікторія Гоголь