Досвід ЗУРЦ у розвитку місцевих громад*

Василь Полуйко

Західноукраїнський ресурсний центр (ЗУРЦ), м. Львів

Говорячи про досвід розвитку громад та узагальнюючи весь досвід, варто зупинитися на трьох речах. Перша проблема, над якою ми застановляємося, коли ми працюємо з громадами, – це вибір громади, з якою громадою працювати. Тут постає дилема, у чому є суть проблеми – є громади, умовно кажучи «пропащі», а є громади, які вселяють надію. Зрозуміло, що співпрацювати ми будемо з громадою, яка вселяє надію з огляду на різні речі, зокрема, наявність часу,коштів, ресурсів щось робити, адже від нас також вимагають якихось показників, результатів, оприлюднення змін, які відбулися. Якщо ми підемо в «пропащу» громаду, то ми можемо в болоті застрягнути років так на п’ять і в нас не буде жодного результату. Якщо ми підемо в громаду, яка вселяє надію, то за рік, або за два ми покажемо результати. Ця тенденція з року в рік повторюється, тобто ми завжди йдемо в громади, які вселяють надію, а ті що «пропащі» – вони так і залишаються пропащі.

Відповідно, дана дилема наразі існує, потрібно змінювати цю ситуацію. Постає питання, хто може змінити ситуацію – держава. Жодна громадська організація, ініціатива не піднімуть цей пласт пропащих громад, адже тут потрібні зміни цілої політики. Ми можемо бути лише піонерами в цій справі, але з іншого боку нам також потрібна підтримка якихось донорських структур, які будуть розуміти, що від нас не потрібно вимагати результату за рік, за два, – від нас потрібно вимагати результату за шість, сім років, тобто треба працювати довго.

Друга дилема, знову повертаючись до пропащих громад. Підхід до економічного стан людей визначається за класами – бідний, середній,багатий. В 19 ст. французький філософ Шарль Пегі сказав, що не можна ділити на три часини, потрібно ділити на чотири частини. І виходячи з цього, я хочу сказати, що світовий банк останнім часом теж в усіх своїх аналізах, прогнозах почав все ділити на чотири частини. Що ж є четвертою частиною – це злидні, тобто є злидні, бідні, середні і багаті. Шарль Пегі казав про злидні так: «Між злиднями і бідністю прірва. З бідного зробити багатого набагато легше, ніж із злиденного зробити бідного». Тобто зусилля є не співмірні, умовно кажучи, пропащі громади прирівнюються до злиденних. Вдаючись до загального підходу, якщо ми не маємо вибору і повинні працювати в ось такій бідно-злиденній громаді. Засада номер один роботи у такій громаді – подолати цю злиденність, після того як ми це подолаємо, ми можемо робити якісь інші кроки. До речі, знову ж звертаючись до Шарля Пегі, завжди є дискусія з того, кого вважати бідним, а кого ні. Так от Шарль Пегі сказав: «Не бідною є людина, яка може кожен день в обід з’їсти м’ясо і випити келих вина». Отже, поки не буде ліквідована бідність, всі інші ініціативи будуть танути і результату не буде.

Наступна річ, з нову ж таки про подолання бідності, – нещодавно був на невеликому бізнес-форумі в Івано-Франківську, на якому підприємці підняли тему, що ніхто не виховує культури підприємництва. Мова йшла про те, що у людей не має культури підприємництва, з одного боку, умовно кажучи, коли хтось продає, то хто це продає існують ще якісь радянські штампи, спекулянти продають. З іншого боку, обговорювалася система освіти, яка продукує, що дитина має вийти зі школи і знайти роботу, тобто ніхто не вчить, принаймні того, щоб людина самозайнялася, і створити робочі місця, адже чому вона має тільки шукати роботу, треба навчити її створювати робочі місця. Це теж елемент культури і те, над чим треба працювати у громадах.

Чому це потрібно робити, я собі згадав, як тільки починав громадську активність, відвідав перші семінари одного відомого громадського діяча, який казав: «Пам’ятайте, в демократії є дві ноги. Одна нога це громадянське суспільство, друга – ринкова економіка». Громадянське суспільство, як би там не було, – це нога, яку завжди якось переставляємо, а от другу ногу немає кому переставляти. А якщо ми говоримо про рівень громад, то це повинні здійснювати громадські активісти – переставляти другу ногу, говорячи про ринкову економіку.

Третя річ, на якій варто зупинитися – йде децентралізація, це дуже хороша річ. Якщо говорити з поляками, вони кажуть, що Польща мала два найбільші виклики в своїй посткомуністичній історії – перше, це реформа Бальцеровича, друге –децентралізація. Коли відбувається децентралізація, повноваження йдуть на громади і за цими повноваженнями йдуть кошти. Так от, в громадах починають з’являтися кошти і вони не знають як їх використовувати. Відповідно, хтось має навчити громади як витрачати ці кошти. Для цього потрібно створювати певні програми і працювати з громадами.

До нас деколи звертається бізнес, який працює в тих чи інших громадах, за порадами, наприклад, створення програми соціальної відповідальності. Років п’ять тому до нас звернулася компанія «Карпатнафтохім», що виготовляє полівінілхлоридні труби. Ця компанія знаходиться в Калуші Івано-Франківської області. Для виробництва полівінілхлориду потрібна калійна сіль, що привозиться з під Артемівська Донецької області. Разом з тим, поруч в десяти кілометрів від Калуша є родовище калійної солі, яке не розробляється. І ось вони хочуть розробити це родовище і брати звідти сіль. Вони прийшли в громаду, поблизу якої знаходиться родовище й запропонували розбудову та розвиток їх садочків, шкіл, лікарень, створення клубів відпочинку, двісті робочих місць. У відповідь на це громада їм відмовила.

Тому компанія звернулася до нас з проханням провести соціологічне дослідження. Тож ми провели соціологію, зібрали кілька груп, поспілкувалися з людьми, провели глибинні інтерв’ю. Виявилося, що на дуже базовому, глибинному рівні існує міфологема, яка просто паралізує всіх. Суть міфологеми полягає в тому, що якщо почнуть видобувати калійну сіль, то утвориться провалля і ті провалля утворяться саме там, де знаходиться цвинтар, який може поплисти і його залишки потраплять у місто. Саме це найбільше хвилювало громадян, з цього варто зробити висновок – якщо ми вирішимо працювати в громаді, ми повинні вивчити найглибинні, фундаментальні речі, міфи, якими живе ця громада, і тільки опустившись до неї, тобто зрозумівши її, ми можемо щось збудувати, вирішити та розвинути цю громаду.

*Матеріали_другої_Національної_Конференції_Соціальна_анімація_для_розвитку_культури_та_громад_2015