Нове відкриття обдарувань і здібностей інвалідів як внутрішніх ресурсів громади *

Щоб зрозуміти обдарування, які інваліди можуть принести в громаду, ми повинні на­вчитися думати, в тому числі мовою громади, а не лише мовою системи соціальних послуг, яка наклеює ярлики на цих людей та ізолює їх від процесу розбудови громади. Справжня громада та, що здатна рости й зміцнюватися тільки разом з усіма своїми членами, що зна­ходить простір для них. що розвиває їхні здібності в межах своєї власної моделі зростання. Інваліди витіснені на периферію своїх громад, бо на них дивляться тільки з огляду на “їхні вади. Давайте змінимо цю тенденцію і зараз вивчимо позитивні обдарування й здібності, що їх інваліди можуть додати до процесу розбудови громади.

Навички. Кожна людина має здібності, навіть ті люди, яких звикли вважати немічними. Розпізнання й мобілізація цих здібностей створює нові перспективи для всіх членів громади й підвищує гордість і самоповагу людей, що досі носили ярлики.

Гостинність. Кожна громада має приховану здатність бути гостинною, але ця гостинність є якістю, що потребує активізації, щоб стати справжнім ресурсом громади. Це об­дарування людей з вадами – активізувати гостинність громади, в якій вони живуть. Сто­совно своїх найбільш маргіналізованих членів громада здатна продемонструвати й розвину­ти свої внутрішні силу й гнучкість. Включаючи виключених, громада росте й створює нові можливості для свого майбутнього розвитку.

Співчуття. Міцна громада – це завжди співчутлива громада, і це співчуття може бу­ти вивільнене тільки через встановлення прямих стосунків з індивідами, які стали витісне­ними й ізольованими не зі своєї вини й не за власною волею.

Дружба. Дружба йде за співчуттям і передбачає певний рівень взаємності в стосун­ках. Коли одна модель стосунків – ізоляція інвалідів – замінюється іншою – процесом їх активного залучення, тоді (і тільки тоді) можуть розвинутися нові можливості для друж­би між інвалідами й рештою членів громади.

Щастя. У контексті стосунків у громаді щастя є завжди подвійним дарунком: дару­ючи щастя іншим, ми у відповідь отримуємо таке саме щастя. У жодній іншій ситуації взаємність цього процесу не розкривається так ясно, ніж коли ми встановлюємо стосунки партнерства з інвалідами. Відкриваючи джерело змістовних стосунків і надії людини ізольованій, витісненій із громади, ми не просто приносимо їй радість, але й водночас незмірно додаємо радості собі.

Натхнення. Кожен, хто колись налагоджував щире партнерство з інвалідами, точно знає, як часом надихає таке партнерство. Так багато всього, що більшість із нас засвоїли й сприймаємо як належне, тепер бачиться в цілком іншому світлі. Бути здатним брати участь у процесі, в якому витіснена з громади людина може подолати величезні усклад­нення й уперше в житті бути продуктивною – хай навіть у малому, – це великий привілей і джерело натхнення, такого необхідного для власної продуктивності й продуктивності суспільства, частиною якого ми є.

Цей процес прийняття й використання обдарувань і здібностей інвалідів означає, що коли ці витіснені люди налаштовані на контакт із відповідними й відкритими людьми, тоді громада в цілому здатна зростати й міцнішати – а це зростання міці й здібностей є якраз тим. що ми називаємо розбудовою громади.

* – джерело:  Джон П. Кретцманн, Джон Л.Макнайт “Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів. Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади”, Київ, 2006 рік

Українське видання здійснено за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта та Міжнародного фонду “Відродження”.

Розміщення матеріалу дозволено Асоціацією агенцій регіонального розвитку України.