Про міжнародний імідж України та офіційні заяви*

Як уже повідомлялося в інформаційному просторі України, зовсім недавно автор проекту «Абетка моєї країни України» Олександр Помиткін, який спробував з його допомогою працювати разом з дітьми України на формування позитивного іміджу своєї держави у світі, опинився в досить складній ситуації. При цьому слід зазначити, що на його думку, це сталося завдяки дивного ставлення до вказаного проекту з боку державної влади та окремих політиків України, про що ви можете взнати у всіх деталях з інформаційного ресурсу даного проекту http://Abetka.org.ua

А от наскільки все це стосується політики, автор проекту «Абетка моєї країни України» вирішив прокоментувати наступним чином.

Про міжнародний імідж України та офіційні заяви.

– Намагаючись розібратися, чому наш проект при всіх його перевагах не знайшов підтримки з боку державної влади України, я, цілком природно, намагався розібратися починаючи зі схем презентації України у світі з боку цієї влади. Намагався і в кінцевому підсумку розібрався, в результаті чого визначив наступне.

З одного боку державні програми даного напрямку спрямовані на рекламу України як території з прекрасними пейзажами, історичними пам’ятниками і найпотужнішим економічним потенціалом. З іншого – будуються на офіційних заявах представників державної влади України. Але будуються досить своєрідно – у вигляді реклами не України, а керівництва цієї держави в особі президента Януковича і його політичного апарату. І все це з необхідністю уточнення однієї дуже цікавої деталі, на яку досі уваги ніхто не звертав.

Хто є, хто в Україну:

– З цього приводу слід починати з того, що у своїх офіційних виступах за межами України або інтерв’ю для закордонних ЗМІ президент Янукович демонструє повну згоду з тим, що в даний час в Україні існує ціла маса проблем. І та ж корупція, і тіньова економіка. І тут же маса соціальних негативів, що визначають лідируючі позиції України у Європі по наркоманії, захворюванню на СНІД, курінню, вживанню спиртного неповнолітніми тощо, аж до великої кількості безпритульних дітей. Все це Віктор Федорович цілком офіційно визнає і гарантує цивілізованому світу в самий найближчий час покінчити з цими проблемами, що, цілком зрозуміло, спрямовано на формування у світі його особистого позитивного іміджу, як політика і державного діяча. Але в той же час, зауважте, просто принижує імідж громадян України, як цивілізованого народу, враховуючи, що визнання главою їхньої держави зазначених проблем в кінцевому підсумку впирається в питання – це що ж за народ такий, який такі серйозні проблеми створює? Адже, як підказує елементарний здоровий глузд, за всіма вказаними проблемами України стоять, насамперед, живі люди. Люди, які масово хворіють на СНІД, масово кидають своїх дітей, з витікаючими з цього характеристиками їх моралі і моральності. Люди, які вживають наркотики, які не тільки самі п’ють, а й дозволяють пити своїм дітям. І так до висновку – виходить, дивний якийсь народ, для якого поняття демократії як би й не підходить, що цілком природно підштовхує закрити очі на те, що вирішивший навести лад в Україні президент, творить щось неймовірне з точки зору цивілізованого способу життя.

При цьому звернемо увагу і на таку деталь – всього лише спроби запідозрити особисто Януковича або хоча б когось із його найближчого оточення в якихось зловживаннях, не кажучи про корупцію, зразу ж викликають масу обурень. І більше того, сприймаються мало не особистою образою, за чим без особливих проблем проглядається логіка, яка передбачає сприйняття президента з його апаратом, на відміну від інших громадян України, таким собі еталоном моральної чистоти, працьовитості, щирості у намірах і звичайно ж у дотриманні законності.

Звідси виникає цілком логічне запитання – з чого б це?

На перший погляд, з метою формування ідола чергового рятівника України. Але от з іншого, якщо проаналізувати це питання глибше, можна досить легко побачити, що таким чином справді формується образ рятівника України, але з обов’язковим уточненням – «цей» або «ці» зможуть врятувати Україну від катастрофи, тому що «вони» не такі як усі. «Вони» кращі за інших громадян України, які страждають масою недоліків, що є головною причиною всіх проблем України одночасно.

Ось і виходить в кінцевому підсумку, що ми – це «ми», а він і вони – це «вони». При цьому «вони» у порівнянні з нами чи не еталон людяності та цивілізованості.

А значить – що?

А значить в Україні можна вести діалог тільки з «ними», не звертаючи особливої ​​уваги на, м’яко кажучи, недоліки в «їх» діяльності. І все це з натяком на те, що український народ через власну недорозвиненість до демократії просто не готовий.

Так от, виявивши таку цікаву деталь українського буття, я тут же зіткнувся з питанням – а наскільки небажання влади підтримати наш проект з абеткою про Україну для дітей інших країн можна назвати результатом дурості чиновників або взагалі випадковістю?

Як наслідок з цього достатньо обгрунтоване припущення – цілком може бути держава не підтримала наш проект взагалі усвідомлено. І все це з тієї причини, що організована нами всеукраїнська акція «Разом створімо Абетку моєї країни України» була розпочата в рамках громадянської ініціативи, до якої державі всього лише запропонували приєднатися. А значить, ця акція доводила всьому світу наявність в Україну нормального громадянського суспільства, що повністю суперечить зазначеній концепції, яка дозволяє цілком виправдано це суспільство обмежувати в правах.

Про аргументах і фактах.

– Наскільки цей висновок має право на існування – судити, звичайно ж, громадянам України. При цьому для більшої переконливості я приведу останній факт, що доводить його обґрунтованість, який був отриманий 6 лютого цього року.

Як я вже неодноразово розповідав, в той день наша творча група взнала з новин Національного радіо України, що міністр освіти і науки України Дмитро Табачник заявив про початок реалізації низки зразу кількох проектів, один з яких був спрямований на формування позитивного іміджу України за допомогою розповіді про нашу країну українських дітей. При цьому ми зразу ж виявили абсолютний збіг з головною ідеєю нашого проекту «Абетка моєї Країни України». І все це при тому, що незабаром після офіційної презентації нашого проекту в травні 2011 року ми зробили офіційне звернення саме до міністра Табачнику, в якому повністю описали ідею, мету та всі деталі нашого проекту.

І як ви думаєте, нас зрозуміли?

З урахуванням отриманої, зауважте, офіційної відповіді – взагалі не зрозуміли, що я в свою чергу прокоментував в інформаційному ресурсі нашого проекту http://Abetka.org.ua в рубриці «Сторінка нерозуміння, байдужість і цинізму» ще в минулому році. Прокоментував, натякнувши, що в такій ситуації маю всі підстави розцінювати цих чиновників, м’яко кажучи, недалекими, в чому, як з’ясовується, помилився. Адже, як після повідомлення про проект Табачника, який копіює наш проект, не задумаєшся про те, що ці чиновники, отримавши наші документи, повністю зрозумівши та оцінивши важливість проекту, замість допомоги і сприяння в його реалізації, просто його проігнорували, в розрахунку на те, що без грошей і допомоги з боку держави він у нас не піде. І все це за для того, щоб через якийсь час використати даний проект у вигляді особистої ініціативи міністра освіти України Дмитра Табачника. При тому, ініціативи, розробленої не кимось з боку громадянського суспільства, а співробітниками міністерства освіти. Тобто, органом державної влади України.

І що це, в такому випадку? Саме цинічне використання чужої інтелектуальної власності в своїх політичних, а може і фінансових цілях, враховуючи, що, напевно, міністерство освіти України виділило на організацію даної акції пристойні гроші? Або щось більш серйозне?

Наприклад, прояв політики нинішньої державної влади України, спрямованої на приниження громадянського суспільства Україна, про що йшла мова раніше. Політики, що передбачає заперечення і відсутність підтримки з боку держави будь-якої ініціативи, що доводить наявність в Україні суспільства нормальних людей. І тут же використання таких ідей державою, що, природно, буде презентовано черговим кроком української влади, спрямованим на оздоровлення суспільства України. Саме на оздоровлення, враховуючи, що згідно зазначеної політики, українське суспільство просто потребує лікування.

Як бачите, дуже важливе питання. Важливе з-за того, що я, наприклад, не хочу, щоб мене, як пересічного громадянина України, виставляли у світі істотою, яка потребує лікування. Тому, шановні друзі, й вирішив прикласти усі зусилля, щоб видати створену українськими дітьми «Абетку моєї країни України» за допомогою громадянського суспільства. І таким чином довести світові – громадяни України цілком здорові і не потребують лікування за допомогою обмеження їх прав і свободи. Довести це, а потім запропонувати обміркувати – хто в такій ситуації потребує такого лікування? Всі ми, хто створював цю абетку чи ті, хто здатний усього лише використовувати чужі ідеї?

Детальну інформацію по проекту та проблемам, які з ним виникли дивіться на http://Abetka.org.ua

*Усі думки викладені у статті належать автору та не обов’язково співпадають із точкою зору адміністрації веб-ресурсу