Про центри місцевої активності із першоджерел

Координатор польської мережі Центрів активності локальних, Олена Хоткевич, яка також стала тренером на “Школі громадської участі”, поділилася своїм досвідом, а також враженнями про процес впровадження центрів місцевої активності на Україні.

Олено, розкажіть про сучасне життя ЦАЛ у Польщі, підтримка з боку жителів, фінансування.

Програма ЦАЛ працює в Польщі вже з 2000 року, хоча сама програма почала розвиватися із 1998 року. Ми пройшли вже довгий шлях, у нас накопичився певний досвід в роботі по інтеграції та активізації місцевих громад. Найголовніше що – зараз у нас такий лозунг у нашій програмі – це відкрий силу місцевої громади. Ми вважаємо, що усе позитивне, що може відбуватися повинно починатися перш за все у тих місцях, де живуть звичайні жителі, у невеликих містечках, селах, які можуть самі для себе зробити та змінити ситуацію, яка навколо них існує і якою вони, можливо, не задоволені. Але вони можуть це зробити не за допомогою якихось засобів фінансових, матеріальних, які залучаються із зовні. Із власного досвіду ми вже знаємо, що вони можуть це зробити своїми силами. Оскільки у кожній місцевій громаді знаходиться величезний потенціал, його необхідно лише знайти, дати можливість та створити умови, щоб ті сили, які дрімають в кожному з жителів у кожній місцевій громаді могли вийти прокинутися та створювати таку ситуацію коли це може працювати самостійно без підтримки із зовні.

Яким чином ЦАЛи залучають молодь?

Ми залучаємо не лише молодь. Це не наше головне завдання. Ми залучаємо і підходимо до місцевої громади як до одного цілого. Ми не працюємо, наприклад, лише з одинокими людьми, ми не працюємо виключно із людьми похилого віку, ми не працюємо виключно із людьми, які знаходяться у важкій матеріальній ситуації. Ми розглядаємо місцеві громади як єдине ціле, в яких, так чи інакше, всі жителі пов’язані між собою. Вони є або членами сім’ї або сусідами або вони працюють у певних організаціях, а ці організації працюють з людьми і для людей у цій же місцевій громаді. Тому залучаємо до роботи всіх, хто хоче, хто може, хто має в собі сили і бажання щось зробити для свого розвитку і для розвитку місцевої громади. В нашій роботі ми спираємося не на створення нових організацій, а спираємося на ті організації та заклади, які у місцевій громаді вже існують. Такими прикладами є заклади культури, заклади соціального захисту, школи, бібліотеки. Ті організації, які завжди або дуже часто існують у даній місцевій громаді. Ми намагаємося, щоб вони стали такими відкритими закладами, організаціями, які працюють не лише для певної групи людей, а для всієї громади.

Які ще країни приєднуються до вашого руху?

Ми ділимося власним досвідом. Перш за все ми почали поширювати наш досвід із українськими організаціями. І важливим партнером на Україні є Інститут соціокультурного менеджменту. Дуже гарно нам вдавалося співпрацювати і з представниками «Тамариску», Дніпропетровської області. Ми співпрацювали також і з іншими організаціями з України. Але досвід роботи з ІСКМ для нас дуже важливий, оскільки це організація, яка працює подібним методом. Коли ми із ними зустрілися, нам легко було знайти спільну мову, тому що ідея активізації місцевої громади на базі закладів культури для нас була однією спільною, тому перший наш досвід був проведення Першої Польсько-Української школи соціальних аніматорів, яка була проведена у Кіровограді. Потім ми запросили наших колег в Польщу на начальний візит, де ми дивились досвід роботи активної місцевої громади, де активну роль відіграє будинок культури у місті Бжеще.

Яким чином, на ваш погляд, відбувається  процес впровадження ЦАЛ на Україні?

Ми бачимо, що є розвиток, завдяки нашим контактам, завдяки нашим зустрічам. Цей досвід передається і ми бачимо все більше і більше залучених людей. Принаймні на сьогоднішніх тренінгах ми побачили, що таких людей, соціальних аніматорів, небайдужих людей, які не дивлячись на важку ситуацію навколо, залишаються активними, не піддаються різним умовам, тим хто вважає, що така робота не потрібна, роблять свою справу. Знаходять союзників, людей, які перш за все шукають саме потенціал у місцевій громаді серед людей. І коли вони об’єднуються ми бачимо, що з’являються дуже цікаві результати. Ми дуже раді за те, що, на наш погляд, в Україні з’являється мережа таких людей. Це не лише якісь окремі центри. Все більше, судячи зі складу учасників цього семінару ми бачимо, що цей рух просувається у всій Україні.

Учасники напевно казали, що в них є певні перешкоди, проблеми на їх шляху, що б ви їм порадили, щоб додати їм більше впевненості?

Найголовніше – це працювати не одному, а шукати союзників, однодумців. Шукати тих неспокійних людей, які не проходять повз, не хочуть бути пасивними, які хочуть щось зробити для себе, для свого розвитку, але також для розвитку своєї громади. Може, коли ці люди познайомляться і зберуться важливо, щоб вони не видумували самі, що необхідно зробити для розвитку місцевої громади. Важливо, щоб вони провели і дізнались про той потенціал, який існує навколо них, щоб вони зробили такий діагноз, що має місцева громада. Тому що як ми вже переконалися, і тут ми бачили, що завжди такі люді існують, завжди можна знайти когось, на кого покластися, запросити до співпраці. Це не лише люди, це також заклади, організації, в яких ці люди працюють. Це інше рішення, другий спосіб, щоб знайти вирішення тих проблем і змінити ситуацію, побороти ті бар’єри, які існують і тими діями, ініціативами, які з’являються, вони мають реалізуватися. Бути відповіддю на те, що необхідно жителям, а також не те що робити для них, а те що вони хочуть зробити разом з ними.

You must be logged in to post a comment Login