Розвиток громад: досвід Західно – українського ресурсного центру *

Ви всі пройшли вже дуже довгий шлях і сьогоднішня конференція – це вже певний фініш. А фініш – це завжди новий старт і я хотів би націлити вас на нові старти, нові ідеї і, сподіваюсь, що в мене це вдасться.
Перш ніж перейти до суті, хочу сказати кілька загальних речей. Будь-який виступ, який стосується розвитку громади, я завжди розпочинаю з цитати Гетьмана Павла Скоропадського, який сказав у 1918 році, що Україна все більше і більше наближається до положення колонії, головним чином через невміння самого населення собі допомогти. І коли мене часто запитують, що таке «розвиток громади», то я кажу, що це вміння населення самому собі допомагати. Це перша річ, так би мовити на старті, якщо ми зараз говоримо про розвиток громади. друга річ, яку теж треба згадати – це теж цитата Президента США Джона Кеннеді, який сказав: «Єдина причина, через яку слід робити промову – це бажання змінити світ». Завжди, коли ви виступаєте, пам’ятайте про це. Так зараз і я, виступаючи, маю бажання, щоб ви змінилися і почали працювати у своїх громдах ще краще.
Тепер по суті. Я нещодавно повернувся із м.Димитрове, Донецької області, де я побачив те, чого, як на мене, більше немає ніде в Україні, якщо мова йде про розвиток самоорганізації населення. Це настільки розвинута система самоорганізації населення, що за останні 5 років їм вдалося навести повний порядок у місті. Коли я йшов по місту, то у мене було таке відчуття, що я повернувся в армію, де перед якоюсь перевіркою всі «шуршать», у місті ідеальний порядок. Але я собі подумав, що так просто така самоорганізація не буває, їх щось спонукало, були якісь підвалини. І для себе я відповідь знайшов: якщо пам’ятаєте, у 1991 році були страйки шахтарів і одні із перших, хто приїхав і бив касками перед Кабінетом Міністрів України були саме шахтарі з цього міста, тоді його правда ще не було, а було одне місто Красноармійськ, яке згодом розділилося на Красноармійськ і Димитрове.

Як я вже казав, це місто мені нагадало радянську армію і з точки зору самоорганізації населення – докопатися ні до чого. В кожному домі є голова будинку, всі голови будинків об’єднані в районні, ці кущові об’єднання мають прямий звязок з керівництвом міста, будь-які проблеми вирішуються миттєво. Кількість скарг у міську раду зменшилася з 8000 до 800, тобто у 10 разів. Але є «але», на що я звернув увагу. У місті ще з радянських часів не побудовано жодного нового будинку, тобто не введено в експлуатацію жодного нового житла. 5% житлового фонду пустує, тобто це квартири, в яких ніхто не живе, вони порожні. Все місто тримається на трьох шахтах і всі люди, які проживають у місті – це або пенсіонери або працівники цих трьох шахт. І таке відчуття, що якщо одна з цих шахт закривається, то вся ця ідилія зникає. До чого я все це веду… насправді, ми маємо ситуацію, коли вся ця самоорганізація, розвиток громад, досягли ідеального стану. Йому бракує, як на мене, економічної ініціативи.

На багатьох тренінгах щодо розвитку громад ми говоримо про підходи розвитку громади і один з таких підходів є культурно-духовна модель розвитку громади. Підхід говорить про те, що культура – це ключ до добробуту і проблема – це відступ від культури. Важливим у цій культурно-духовній моделі є те, що вона сліпа до політичних та економічних вимірів розвитку.
Коли рівень самоорганізації досягає культурних моментів – це дуже добре, але досить часто дуже бракує саме цього економічного початку.
Завжди треба пам’ятати, що демократія, як людина. І в цієї людини-демократії дві ноги: одна – це представники громадянського суспільства, а другою є ринкова економіка, на яку потрібно спиратись. Якщо ми розвиваємо тільки одну ногу, то далеко нам не дійти, тому представники громадянського суспільства повинні думати про економіку.

Якщо ми говоримо про розвиток громади – тут піраміда Маслоу, як одна з мотиваційних теорій. Коли ми закликаємо людей до якоїсь громадянської активності, то будемо говорити, що ми працюємо в трьох верхніх шарах піраміди, починаючи від соціальних потреб (дружба, сім’я, любов), досить важко, напевно, апелювати до цього, коли є незадоволені базові потреби. Я думаю, що вам з цим досить часто доводиться зустрічатися, коли ви приходите у громаду, а люди починають казати, що так, це все це добре, але ж треба сім’ю нагодувати і таке інше. І в цьому ми досить часто бачимо бар’єр, перешкоду, але насправді треба думати так, щоб це навпаки не було перешкодою, а щоб це було шансом, яким ви маєте скористатися у процесі розвитку громади.
Зараз існує така думка у нас в Україні, що витворився олігархічний комунізм, а витворився він тому що, всі вчилися на тому, яку картинку малювала радянська пропаганда. Але при цьому забувається, що є інший – фінансовий капіталізм, де ми бачимо фінансові активи на душу населення у різних країнах. Питання в тому, хто може змінити ці підходи ринкової економіки.

Як на мене, то тільки ви, тому що ви маєте досвід роботи в громадянському суспільстві, ви знаєте, що таке довіра, соціальна відповідальність, отже хто, як не ви. Тому що всі інші будуть вчитися по чомусь іншому, а ви знаєте, як це може бути і як це робити.
Повертаючись до піраміди Маслоу, як однієї з теорій мотивації, – насправді, ми знаємо багато мотивацій. Якщо у вас є певна ціль, мотивація до нагороди, певні цінності, які вас ведуть, то вони так само можуть перевершити базові потреби. І наш досвід говорить так само про те, що перш ніж перейти до якихось економічних ініціатив, необхідно задовольнити базові потреби людини. І економічні ініціативи краще ідуть там, де реалізовані соціальні ініціативи. Ви знаєте, як робити соціальні ініціативи, тому ви маєте започаткувати економічні ініціативи в громадах, в яких ви працюєте.

* – Матеріали Національної Конференції «Соціальна анімація для розвитку культури та громад» (14-15 жовтня 2013 року, м. Львів-Брюховичі)