Соціальна анімація: російський вимір

Приємно відзначити що візит до Асоціації «Служіння» представника Інституту соціокультурного менеджменту на “V Міжнародний форум аніматорів” мав своє продовження у плідній та тісній співпраці. Своїм досвідом у сфері соціальної анімації, проведення форуму аніматорів та Центрів активних людей із нами поділилися Євгенія Верба, директор Асоціації «Служіння» та Марія Петренко, менеджер проектів. Марія також провела один із тренінгів на «Школі громадської участі», яку проводив ІСКМ у вересні 2012 року. Про спільні та відмінні риси реалізації соціальної анімації в Росії та Україні розкажуть закордонні експерти.

Євгеніє, розкажіть коротку передісторію проведення Форуму. Він одразу планувався як щорічний захід?

Насправді Форуми розпочалися із 2006-2007 року і ми задумували їх як такі майданчики, де можна буде обмінюватися досвідом і навчатися, в основному, першопочатково органам територіального громадського самоуправління. Тоді вони називалися Ради громадського самоуправління. І ми збирали їх для того, щоб зрозуміти як вони працюють, навчити їх працювати за новими методами, тому що багато хто з них працював вже більше 15-и років і не всі застосовували якісь нові, інноваційні підходи у своїй діяльності і тому було багато навчання, багато учасників, близько 80-и учасників на перших форумах. Потім ми зрозуміли, що ми навчили тих, кому це було цікаво. Зрозуміли, що частина аудиторії сприймає інформацію, частина бажає працювати так як вони звикли. І тому поступово скорочували кількість учасників, навчальний компонент, і в той же час розуміли, що чим більше буде учасників із різних регіонів, тим більше взаємозбагачення відбудеться різноманітними технологіями і більше буде користі для всіх. Тому форум поступово перетворився у Міжрегіональний. Коли приїжджали учасники із різних територій і ми почали вже протягом останніх років робити акцент на технології Центрів активних людей, яку ми вважаємо дуже цікавою в темі активізації населення. І ось вже цей форум став міжнародним, до нас приїхали учасники із України і Білорусії. Ми сподіваємося, що цей формат форуму, який нам здається найбільш успішним і оптимальним, буде зберігатися, користуватися попитом іще протягом багатьох років.

Євгеніє, декілька слів про те як ви бачите Центри активних людей, що це таке і звідки прийшло?

Центри активних людей ми запозичили у Польщі, коли ми там вперше 5 чи 6 років тому підглянули цю технологію у наших партнерів під час стажування у Центрах місцевої активності. І зрозуміли, що це технологія, яка нам близька, може бути адаптована в деякому сенсі, але в основному і цілому в тому вигляді, в якому вона там розроблена може застосовуватися і в нас. Ми почали її потихеньку впроваджувати. Спільного що там є – це навчання, є організація завжди приймаюча технологію, тобто вже діюча раніше організація, яка має свої ресурси, власне невелике фінансування і може використати цю технологію для того, щоб підвищити свою ефективність. Різниця в тому на території Росії, що по-перше ми не ліцензуємо поки-що ЦАЛи, в Польщі все ж таки є певна сертифікація, яку вони проходять і цей сертифікат їм багато чого дає. Цю тему ми обговорювали останнім часом і поки зрозуміли що ми ще до цього не доросли, це наступний етап. І те навчання, яке там отримують соціальні аніматори більш системне та багаторівневе і дає більше можливостей по закінченню, ніж у нас. Але ми будемо над цим працювати. ЦАЛ для нас – це спосіб активізації людей за місцем проживання для того, щоб зробити власне життя якіснішим, яскравішим.

 На базі яких закладів існують ЦАЛи у Росії?

У Росії… так я ще не сказала, що у Польщі – це в основному будинки культури і ось в Україні ми теж бачили, що це будинки культури. В Росії будинки культури занадто глобальні. У нас якщо брати невеликі поселення це підійде, але ми поки не вийшли на невеликі поселення, ми поки що працюємо у містах. А у містах у нас будинки, палаци – це такі глобальні заклади, які насправді також у плачевному стані зараз перебувають, але поки що вони не готові брати на себе цю технологію. В нас – це поки що територіальні громадські самоуправління, органи, які створені на території мікрорайонів міста, на певну територію та кількість жителів і вони створюються по закону. Є закон про місцеве самоврядування, який регламентує ці процеси. Не дивлячись на те, що є законодавство і ця система, ще не у всіх містах створені ці органи. У нас вони достатньо розвинені в Нижньому Новгороді, в Кірові і ось тільки починають вони розвиватися у Пензі.

Маріє, Ви провели тренінг «Російський досвід впровадження соціальної анімації та активізації населення за місцем проживання» на «Школі громадської участі» в Україні. Які схожі і відмінні риси соціальних аніматорів в Україні і Росії Ви помітили?

Насправді принципових рис чи відмінностей я не помітила. Єдине, що було приємно, що багато хто з учасників Школи працює у сільській місцевості. Для нас це поки що робота на перспективу. А тут багато хто оживлює простір в таких районах, які можливо, найбільше потребують перетворень, розвитку, активізації населення і тому в цьому аспекті мені було приємно побачити що багато хто з людей, небайдужих живуть у сільській місцевості, працюють там і з позитивом дивляться на розвиток власних територій. Мабуть єдине, що в нас є різниця у доступу до ресурсів. В Росії зараз все ж таки є можливість знайти підтримку. І бюджетні кошти доступні і бізнес вже пере налаштовується і у бізнесу вже є розуміння того, що необхідно розвивати територію де він працює і така соціальна орієнтованість проявляється вже очевидно. В Україні інша й законодавча ситуація і грошові кошти не такі доступні, тому приємно, що люди проявляють креатив в розвитку території і тих небагатьох ресурсів, які в них є, в них виходить робити такі грандіозні речі, що можна преклонити голову перед тими практиками, які вони реалізують.

Маріє, які питання були найпоширенішими від учасників тренінгу?

Викликав інтерес такий інститут як орган територіального громадського самоуправління. На Україні вони не так розвинуті, але це річ гарна і корисна і багато хто запитував що це, навіщо це і яким чином це організується як це законодавчо підтримується. Великий інтерес викликали також наші акції, наш фестиваль добрих справ «Добрий Нижній» також вразив людей. Взагалі учасники Школи вразили, усі зацікавлені. Люди знають що вони приїхали не дарма, вони приїхали н а в ч а т и с я . Деяких людей я придивилася для того, щоб запросити і на наш форум аніматорів.

Маріє, розкажіть про фестиваль добрих справ. Як він проводиться, які проблеми вирішує?

«Добрий Нижній» – це спроба надати кожному нижньогородцю, не залежно від віку, статі, соціального статусу та товщини гаманця можливість стати благодійником, надати посильну допомогу хворій дитині та одинокій людині похилого віку, дати можливість відчути себе потрібним та співпричетним. Протягом 2-х тижнів проходять різні благодійні, волонтерські та екологічні акції на користь різних соціально-незахищених груп – дітей-сиріт, дітей-інвалідів, матерів-одиначок, людей похилого віку тощо. Фестиваль дозволяє не лише одноразово вирішити якісь соціальні проблеми в місті, але й втілює в життя громад практики приватних пожертв на підтримку соціальних проектів, спрямованих, в тому числі, на розвиток самої громади, розвиває добросусідські стосунки між жителями, об’єднує на ґрунті добрих справ. Усі зацікавлені можуть більше дізнатися про фестиваль на сайті www.dobrynizhny.ru. Сподіваюся, що щось

подібне з’явиться в Україні в якийсь момент і нас зараз в Росії формується мережа «добрих» міст. Можливо «добрі» міста з’являться і на Україні.

для «НДО-Інформ» №2(47), 2012