Соціальна анімація як технологія розвитку громад *

Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ) протягом десятиліть працює над тим, щоб спрямувати заклади культури по всій Україні на взаємодію з громадськими ініціативами, щоб заклад культури слугував не адміністрації, а громаді.

Ще з 90-х років ІСКМ працює і на рівні локальному, і на національному. Ми постійно задаємо собі питання, для чого наше існування? – Для розвитку. Всі – і жінки, і чоловіки, малі, великі, хочуть жити в комфортному середовищі. Щоб те, що оточує, було приємним, безпечним, давало перспективи. Ми живемо всі не в повітрі, а живемо у громадах. І ми хочемо, щоб вони були комфортними. Для цього потрібно, щоб вони були розвинутими. Оскільки хочемо-не хочемо, але ми живемо у 21 столітті. Нам дуже потрібно відповідати тим вимогам, які є зараз, саме в плані розвитку громад. Для того, щоб відповідати, потрібно чітко розуміти, що таке розвиток. Розвиток є – позитивні зміни, що реалізується через певні проекти, які бувають двох типів – “тверді” та “м’які”. “Тверді” змінюють інфраструктуру, наприклад, ми відремонтували будинок культури, або школу, а “м’які” змінюють людину, передусім, через навчання. Бувають “змішані” проекти, де є елементи і першого і другого типів. Питання не в інфраструктурі. Питання в людях. Тому, часто реалізуються такі проекти: хочеш змін в інфраструктурі – зроби щось з людьми. Наприклад, 90% на ремонт будинку культури, але 10% ви повинні зібрати з місцевої громади, тобто щоб була відповідальність.
Часто люди думають, що хтось їм винен. Але зміни потрібні їм самим для кращого життя. Коли людина готова для цього щось зробити – дати гроші, піти відремонтувати, витратити власний час, от тоді вона хоче змін. І тільки тоді вони відбудуться.
Неможливо досягти результатів, якщо не буде змін в людях. Тому, ми переважно реалізовуємо “м’які” проекти. Тобто, ми добиваємося змін в людях. Змін в людях можна досягти кільками способами. Жоден з них немає права на монополію. Хтось готовить, наприклад, лідерів. 15 або 20 років тому ми теж готували лідерів, це було дуже успішно. Тих, кого ми готували, візьмемо на рівні Кіровоградської області-це всі успішні люди. Але згодом ми побачили, що готувати лідерів – немає сенсу. Це не відповідає критерію вартості – ефективності. Лідери виросли, але ж вони не залишились в громадах, громадському секторі. Вони пішли в бізнес, політику. Лідерів ми втрачаємо. Ми втрачаємо наші обмежені ресурси не ефективно. Тому, потрібна інша соціальна технологія. В чому ми бачимо перспективу, в тому що ми змінюємо громади, займаємось розвитком, ми розуміємо зміни в людях. Платформою для цього може бути заклад культури, а соціальну технологію дає соціальна анімація. Аніматор – чим відрізняється від лідера? Лідер – намагається зробити сам, наприклад, провести акцію благодійну, хтось захворів – він збирає гроші, потрібно екологічну допомогу – він збирає людей. А аніматор, на відміну від нього, не робить це сам. Він створює умови для лідерів. Ми живемо в 21 столітті. Зараз існує «формула успіху»: хочеш бути успішним, роби як Google – ставай платформою. Соціальна анімація – це специфічна річ, їй потрібно навчатись. Дуже позитивно, коли проекти в громадах реалізуються на базі закладу культури. Заклад культури завжди залишиться із знаннями, отриманими під час того чи іншого проекту. Тобто він з громади нікуди не зникне, і це буде її надбанням.

Лев Абрамов,
президент ІСКМ

(виступ на відкритті Школи аніматора у м. Олександрія Кіровоградської області)

* – Інформаційний бюлетень “НДО-Інформ” №2 (55)