Як навчитись домовлятися, використовуючи відновний підхід *

Відновний підхід у процесах прийняття рішень, переговорах та конфліктних ситуаціях полягає у
досягненні консенсусу – результату, який максимально задовольняє інтереси усіх зацікавлених сторін,
відновлює довіру між ними та дозволяє вибудувати ефективні партнерські стосунки у довгостроковій
перспективі. До технологій побудови консенсусу належать: медіація, фасилітація, переговори. Ці
технології працюють у бізнесі, управлінні, системі правосуддя, освіті, громадському та державному
секторах, у міжособистісних та міжгрупових стосунках тощо. Секрет їхньої ефективності та
виконання досягнутих домовленостей залежить від характеру взаємодії між учасниками. Учасники
процесу прийняття рішень найпродуктивніше співпрацюють один з одним, коли вважають цей процес
справедливим. Справедливий процес характеризується активним залученням учасників, сприяє
взаєморозумінню усіх сторін та чітко визначає відповідальність всіх учасників.
До основних характеристик справедливого процесу відносяться:
Залучення — включення тих, кого стосується рішення, що має бути прийняте, в процес; вислухування
їхньої точки зору та щире прийняття до уваги їхніх поглядів на проблему і запропонованих варіантів
вирішення.
Сприяння розумінню — роз’яснення причин, через які було прийняте те чи інше рішення, кожному,
хто був залучений чи кого воно стосується.
Чітке визначення відповідальності — переконання у тому, що кожен чітко зрозумів прийняте рішення,
а також, відповідно, що від нього очікується в майбутньому.
Практика застосування відновного підходу до прийняття рішень та побудови стосунків в багатьох
сферах суспільних відносин, у бізнес–стосунках, в проектних командах, в організаціях, у школах,
громадах тощо підтвердила ефективність.

Потрібно додати лише один принцип, якого бракує у цьому переліку:
Турбота — ті, кого стосується рішення, повинні відчувати неформальне та небайдуже ставлення до
процесу та до питань, що вирішуються, з боку тих, хто приймає рішення. Наявність саме цього
принципу додає прозорості та пояснює випадки, коли вищезазначені «справедливі процеси»
начебто не спрацьовували в організаціях, коли нібито усе було враховано. Але, якщо люди
відчувають цинізм чи байдужість тих, хто робить вигляд, що принципи «справедливого процесу»
враховані, жодне вислуховування, розуміння чи усвідомлення відповідальності не гарантуватиме
довіри чи прийняття з боку тих, хто фактично став об’єктом маніпуляції.
Отже, підсумовуючи усе сказане, відновними практиками є такі процеси, що залучають групи,
команди або тих осіб, кого стосується окрема ситуація, до прийняття відповідного рішення на
умовах поваги, розуміння, турботи та відповідальності. Таким чином, ці чотири головні умови і є
тими загальними цінностями, на яких базується відновний підхід.
Свідомо або підсвідомо усі ми щоразу, коли збираємось вести переговори, вибираємо
стратегію. Три основних типи стратегії, з яких нам доводиться вибирати, – це:
– підхід, заснований на владі;
– підхід, заснований на правах;
– підхід, заснований на інтересах.
Деякі переговори націлені на визначення того, хто сильніший, на кшталт сусідів або держав, що
обмінюються погрозами або відповідають на погрози. Інші переговори фокусуються на визначенні
того, хто правий, наприклад, коли двоє юристів сперечаються, чия позиція в правовому спорі
сильніша. І, зрештою, деякі переговори проводяться на основі взаємних інтересів сторін.
Часто в переговорах змішуються всі три підходи: дехто намагається задовольнити інтереси, дехто –
визначити права, дехто звертається до влади. Влада (Сила) – це здатність примусити кого–небудь
зробити щось, чого він не зробив би в іншому випадку. Влада може бути дана силою зброї,
положенням в ієрархії, харизмою або залякуванням. Визначити, яка зі сторін є сильнішою, без
вирішального й потенційно руйнівного змагання сил, часто важко, тому що це може в решті решт
стати питанням сприйняття. Підхід, заснований на владі, є найбільш дорогою та ризикованою
стратегією з доступних нам, хоча часом і найбільш ефективною.

Інший спосіб вести переговори – проводити їх, спираючись на певні незалежні стандарти, що
визнані законними або чесними, щоб визначити, хто правий. Це – підхід, заснований на правах, якій
може ґрунтуватися на таких принципах, як законодавча взаємність, прецедент, рівність або
старшинство. Права рідко бувають однозначними. Зазвичай правила, до яких звертаються,
різноманітні й суперечливі. Типова правова процедура – судове рішення (арбітраж, традиційний
суд, суд присяжних, трибунал і т.д.). Правовий підхід хоч і є менш ризикованим, ніж підхід,
заснований на владі, проте він пов‘язаний з більшими витратами і все–таки лишається ризикованим.
Третій спосіб – це переговори з урахуванням інтересів – потреб, бажань або побоювань, – речей, які
людям небайдужі або яких вони прагнуть. Вони лежать в основі позицій людей, в основі тих речей,
яких, за їхніми словами, вони хочуть. Підхід, заснований на інтересах, нелегкий. Він також
передбачає витрати й ризик, але, звичайно, вони найменші з усіх трьох підходів. Він передбачає
також дослідження причин конфлікту, затаєних хвилювань, вироблення творчих рішень і пошук
взаємних інтересів.

* – Матеріали національної конференції “Соціальна анімація для розвитку культури та громад-3″

Додатково:

Матеріали національної конференції “Соціальна анімація для розвитку культури та громад″

Матеріали національної конференції “Соціальна анімація для розвитку культури та громад-2″