Родіон Совдагаров: «Розвиток громади – справа рук самої громади»*

Родіон Совдагаров, радник Фонду «Нова Євразія», тренер – консультант з Москви люб’язно погодився дати інтерв’ю нашому виданню під час проведення тренінгу «Розвиток місцевих громад» під Києвом. Ось уже протягом 22 років Родіон Сергійович займається розвитком громадського сектору, як у Росії, так і за кордоном.

– Родіон Сергійович, як Ви прийшли до консультування з розвитку місцевих громад? Або може це просто доля?

– Це були 90–ті. Я працював у консалтинговій фірмі «Альмах» і ось, власне кажучи, наші хороші друзі і партнери, з якими ми робили бізнес – проекти, виграли грант від Фонду Сороса з організації програми підвищення кваліфікації вчителів – гуманітаріїв. Психологів в країні ще було не така жахлива кількість, як зараз. І мене покликали взяти в цьому участь, от з тих пір і загруз . Це було дуже давно, 1992 рік.

– На території яких країн ви здійснюєте діяльність, чи це тільки Росія ?

– Росія, Таджикистан, трішечки в Польщі, в Білорусії дуже щільно і багато.

– Існує багато визначень «розвитку громади», яке Ви б виділили ?

– От ми на тренінгу з вами проходили основні цілі розвитку громади. Важко виділити з них якусь загальну. Але, напевно, це дві з тих багатьох, які я називав. Перша і головна мета розвитку місцевої громади – це розширення можливостей реалізації своїх життєвих цілей і задумів для членів цієї громади. Це – основне, тобто місцева громада має стати базисом для розвитку конкретних індивідуумів. І друга мета – це дотримання балансу інтересів. Бо якщо баланс інтересів порушується – руйнується внутрішній світ і тоді і перше завдання не можна вирішити. Там, де люди не дружать один з одним, справа не в тому, що дружать, люблять і обожнюють, де люди не ворогують один з одним, там і реалізація індивідуальних планів не можлива. На чужому нещасті щастя не побудуєш, як кажуть у народі.

– Можливо були якісь яскраві моменти, приклади, які запам’яталися після Ваших тренінгів ?

– От сьогодні на тренінгу я навів дуже багато цих прикладів, багато з яких були пов’язані з програмою «Малі міста Росії». Тому що на її прикладі було дуже яскраво видно, що по суті все було присвячено механізмам формування стратегії розвитку муніципальної освіти, суто економічного документа, але формувати громадську участь із залученням методологічних груп з боку. І ми чекали, що основний ефект буде від того, що ми залучаємо серйозних професіоналів, які допомагатимуть місцевим жителям розробляти стратегії. А як показав результат, це було здорово і важливо. Але основний результат завжди досягався за рахунок того, що люди починали за добре продуманої технології просто розмовляти про те, як організувати життя у своєму рідному місці. І просто за рахунок такої взаємодії, обговорення, планів, перспектив та ідей, народжувалося стільки спільних ініціатив від чисто економічних, закінчуючи цілком гуманітарними, що саме це ставало основним драйвером розвитку . Тобто спрацювало не так залучення зовнішніх інвестицій – інтелектуальних і фінансових – скільки задіяння внутрішнього ресурсу. Людям, живучи в місті, де не поставлена технологія, дуже важко домовлятися про організацію якоїсь спільної справи. Вони можуть роками жити поруч, потребувати один одного, але не мати точки, де вони можуть перетнутися і домовитися про спільну діяльність.

– Особисто мені дуже запам’ятався приклад з містом Мишкін .

– Так, так, розкішний, красивий приклад з містом Мишкін, який дійсно став одним з центрів туризму в Поволжі. Просто за рахунок того, що був грамотно вибудуваний бренд міста, на основі назви створено музей Миші. Також був задіяний ресурс годинної стоянки теплоходів для дозаправки водою в місті. І таким чином місто, яке нічим не приваблювало, а стало одним з основних туристичних центрів Поволжя, просто тому що виник ресурс, точка зростання – приїзджають на годину туристи – були грамотно «пограбовані» всім місцевим співтовариством.

– Яку роль відіграє соціальний аніматор у розвитку місцевої громади і це має бути людина з громади чи поза ?

– Він може бути як з громади, так і поза. Якщо він з громади, йому доведеться вчитися зовнішньому погляду. Тому що важко бути дуже зануреним всередину, але завжди потрібно вміти подивитися з боку. А якщо він з боку, йому доведеться вчитися повазі і любові до самої місцевої громади і розуміння того, що він зовсім не культуртрегер*, який сюди привносить якісь великі ідеї нещасним дикунам, а насправді не більше ніж сваха. Адже це цілком соціальна, оплачувана функція. Соціальний аніматор – це сваха, мета якого організувати взаємодію людей для того, щоб у них стало краще виходити взаємодіяти. Але він аж ніяк не якийсь ангел, що спустився на хмарі до диких і тупих. Тільки якщо він з великою повагою розуміє чому тут люди живуть, тільки тоді він зможе допомогти .

– Які інститути у громаді повинні або можуть грати роль таких центрів розвитку ?

– Ви знаєте, чесно, самі різні. Це все-таки дуже залежить від громади, а вони дуже різні. І в різних ситуаціях та «точка зростання» і зона об’єднання може бути найрізноманітнішою, починаючи від самих традиційних інститутів, таких як школи, будинки культури, бібліотеки, до новостворюваних. «Що не місто, то норов» – є таке поняття і тут якихось стандартів бути не може. Я пам’ятаю, коли ми якраз зробили стратегії розвитку громади першим питанням, яке нам задали міжнародні фахівці з кластерної економіки був: «А що стратегії типові, у всіх міст однакові?». І коли ми були в жаху від одного цього припущення, ось тоді люди стали з нами серйозно розмовляти. Неможливо, люди різні і міста різні, тому ніяких стандартних рішень не існує.

– Ось зараз така велика кількість грантових коштів вкладається у розвиток громад, скільки нам років ще чекати , щоб ми побачили результат?

– Говорячи про жахливі грантові кошти, які часто вливаються в громаді, навіть не знаю, з моєї точки зору, вони часто надлишкові. Бо іноді прямо видно, як ці грантові кошти протікають крізь, нічого не залишаючи, якщо проекти, реалізує в громаді сторонній соціальний аніматор. Тут у чому небезпека, чому необхідно задіяти місцеві ресурси – адже це єдиний спосіб переконатися, що те, що ти робиш, людям потрібно .

– Щоб люди відчували відповідальність за це?

– Звичайно, якщо люди щось вкладають, готові поділитися якимось своїм ресурсом з тобою, справою, яку ти робиш, то значить це справа їм дійсно потрібна. А якщо ти приходиш зі своїм ресурсом, влаштовуєш в кутку будинку своє власне свято, на який іноді запрошуєш когось, ну і люди до цього цілком доброзичливо можуть поставитися. Але свято твоє закінчиться, ти підеш, а вони як жили, так і будуть далі жити.

– У світі існує багато різних стратегій розвитку та організації громад, існують як вітчизняні, так і західні моделі. Який підхід, на Ваш погляд, найкраще може підти у нас ?

– Сама по собі структура громади, принцип організації влади і наділення цією владою місцевої влади легітимністю дуже залежить від геополітичного середовища. Ті ж технології організації громади, вони хороші, але не буває соціальних технологій, які були б гарні скрізь і завжди, тому дуже здорово, що у нас є доступ до різних технологій, що приїзджають фахівці, тренери, які розповідають і т.д. Але навіть ось на нашому тренінгу ми з вами бачимо, як багато накладає специфіка. Принцип такий – вислухати всі думки і зробити по -своєму. «Не робіть під Маяковського – робіть під себе», як казав сам Маяковський . Важливо навчитися все робити «в своєму стилі». А брати чужі технології добре, але вони всеодно завжди вимагають адаптації. Вирощування бананів у відкритому грунті прекрасна технологія для Венесуели, але в Україні вона вимагатиме певної адаптації у вигляді теплиць або інших технологій.

* Культуртрегер (нім. Kulturträger букв. – Носій культури ) – педагог, вчитель, просвітитель, місіонер, людина, яка працює для взаємопроникнення і взаємозбагачення культур. Іноді використовується в іронічному сенсі. [ Укр. вікіпедія ]

Матеріал підготувала – Марія Калашнік

Переклад на українську – Оксана Набока

* НДО-Інформ №1 (50), 2014