Залучення місцевих інституцій до розбудови громади *

Поруч із ресурсами, представленим!! окремими мешканцями й асоціаціями громадян, у кожній громаді розташовано кілька більш формальних публічних, приватних і неприбуткових інституцій. Оскільки ж пі інституції мають вражаючу концентрацію ресурсів, місцеві громади почали використовувати їх для цілей розбудови громади. У відповідь творчі лідери цих інсти­туцій почали усвідомлювати свою відповідальність за добробут місцевої громади, і свої часто невикористані можливості спрямовувати на підвищення соціального, фізичного й економічно­го здоров’я громади.

Кількість, розміри й природа інституцій вочевидь змінюються від району до району. Деякі місцеві громади багаті на інституції, інші – ні. Але навіть найбільш занедбані гро­мади є місцями, де є певна бізнес-активність і певна комбінація публічних і неприбутко­вих інституцій, таких як школи, парки, бібліотеки, поліційні відділи, агенції соціальних послуг, муніципальні коледжі й лікарні.

Оскільки важливим кроком процесу розвитку є визначення всіх місцевих ресурсів, вичерпне вивчення місцевих інституцій надасть дуже важливу інформацію. Хоча самі інституції знайти й перелічити неважко, в дослідженні, що претендує на корисність для цілей розбудови громади, мусить бути щось більше, ніж означення кістяка. Це тому, що місцеві інституції, особливо великі, є складними й багатовимірними. Для досягнення своїх цілей вони мобілізують людей з різними навичками, будівлі, обладнання, бюджет, зв’яз­ки з іншими інституціями тощо. Крім того, інституції самі є джерелом ресурсів. І різні складові “колекції ресурсів” кожної інституції можуть бути корисні для конкретних цілей розбудови громади.

Наприклад, місцеві лідери, що працюють над залученням місцевої школи до проце­су розбудови громади, починають зі складання переліку всіх ресурсів, якими володіє шко­ла. Цей перелік містить:

• Приміщення. Школи – це місця, де можуть збиратися групи людей. Вони та­кож можуть служити місцем, де “визріває” діяльність громади – від малого бізнесу до місцевих фестивалів і програм соціальних послуг.
• Матеріали й обладнання. Комп’ютер, засоби зв’язку, копіювальна техніка школи – все це може бути використане на підтримку груп у громаді. Так само й книжки, бібліотека – також може стати ресурсом місцевих громадян.
• Можливості нових придбань. Матеріали, товари й послуги, придбані школою, можуть бути спрямовані на розгортання, підтримку або розширення місцевих підприємств, у тому числі й створених молоддю.
• Політика наймання працівників. Як головний працедавець у більшості пе­редмість і містечок школа може взяти за правило наймати на роботу міських мешканців.
• Курей. На заняттях новостворених вечірніх курсів школа може надавати освіту і тренінг мешканцям або групам, що прагнуть брати участь у розвитку району.
• Вчителі. У кожному районі вчителі – це потужний корпус високоосвічених і професійних дорослих людей з критичним мисленням і питомими знаннями, які

можуть зробити суттєвий внесок у зусилля місцевих груп, що займаються роз­витком громади.

• Фінансові можливості. Школи мають можливість генерувати й отримувати спеціальні фонди через суміжні заклади й завдяки зверненню до урядових агенцій, корпорацій та фундацій, не завжди доступних громадським групам. Ці особливі можливості можуть стати важливим ресурсом стратегії розвитку гро­мади.
• Молодь. Учні з їхніми ідеями, енергією й ідеалізмом можуть стати важливою ланкою завдяки навчанню й стажуванню у процесі розвитку місцевої громади.

Отже, при дослідженні інституцій мусить бути детальний перелік багатьох внутрішніх ресурсів школи, оскільки творчі лідери громади й школи усвідомлюють, що школа може допомагати розбудовувати громаду в різні способи. З аналогічних досліджень внутрішніх ресурсів можуть починатися й проекти розбудови громади за участю парків, бібліотек, агенцій соціальних послуг, поліції, пожежного департаменту, лікарні, муніци­пального коледжу, навіть місцевого бізнесу.

Хоча кожен район має принаймні кілька фізично присутніх у ньому установ, чимало з них ослаблені тим. що ці установи не мають достатніх зв’язків з планами розбудови гро­мади. На відміну від мешканців і асоціацій громадян, вочевидь відповідальних за місцеві умови, проблеми й плани, місцеві інституції часто керовані й контрольовані з-за меж рай­ону. Особливо б великих містах керівники шкіл, парків, бібліотек, поліційних дільниць насамперед підпорядковані більшим системам, частинами яких вони є, аніж місцевим мешканцям. Більше того, інституції, що наймають професійний штат, швидше виявляють лояльність до своїх професійних спілок, ніж до місцевих громад. Та й працівників собі чи­мало інституцій знаходять за межами району, де розташовані.

З усіх цих причин першим завданням, що постане перед лідерами громади, є залучен­ня цих місцевих інституцій до справи розвитку громади. У деяких випадках цей процес включає просто налагодження або відновлення контактів між місцевими мешканцями та їхніми асоціаціями, з одного боку, й місцевими інституціями, з другого. Як лідери меш­канців. так і професіонали, відповідальні за місцеві інституції, розуміють спільні вигоди від здоров’я громади, і усвідомлюють, що розбудова стосунків співпраці є вигідною кожно­му. Результатом може бути парк, у якому здійснюється різноманітна діяльність, започат­кована клубами й церквами, молодіжними групами й школами, який має очевидну вигоду від того, що члени цих груп віддають час. енергію та ідеї на реалізацію різноманітних пар­кових програм. Або ж налагодження стосунків може створити бібліотеку, що функціонує не лише як інформаційний центр району, а й як гніздо, навколо якого в’ються дискусії й планування розвитку громади. Від вішалку до випадку, як розкрито в наступній частині розділу, місцеві лідери об’єднують зусилля з керівниками інституцій для вибору й творен­ня нових потужних стосунків з метою розбудови громади.

Але в інших випадках відновлення зв’язків між місцевими мешканцями й інсти­туціями. що фізично розташовані в районі, виявляється складнішим. Бюрократія в вели­ких містах, що керує школами, парками, поліцією, пожежними частинами, муніципаль­ними коледжами й деякими соціальними службами, наприклад, рідко відгукується на ініціативи, що йдуть від громад. Тож це завжди вражає, коли місцеві громадяни можуть зібрати політичну силу, здатну “пересадити” ці інституції в свої райони. Шкільна рефор­ма в Чикаго дала поштовх, переклавши питомі владні повноваження на батьків і вкоріне­ну в громаді Місцеву Раду школи: це один із прикладів повернення відповідальності за розвиток громади місцевій інституції. Оскільки інтереси громади передбачають певну міру відповідальності за добробут інстптупії, то й інституція у відповідь стає по-новому підзвітною тпм самим інтересам громади. Успішні школи й здорові громади стають двома сторонами однієї монети, якщо лідери знаходять способи, як кожне з них може допомага­ти другому.

Оскільки ж інституція, наприклад, школа стає принаймні частково підзвітною ліде­рам громади, з’являється чимало можливостей для нових стосунків між школою і її ото­ченням. Частина розділу, присвячена школам, надасть приклади дедалі більшого числа способів, у які місцеві школи стають центрами мережі стосунків, що здатні рухати процес розбудови громади. Аналогічні можливості відкриваються й для інших місцевих відділень великих структур, таких як парки, бібліотеки тощо, якщо місцеві громади доводять своє право вважати пі організації складовими частинами району й знаходять способи певним чином контролювати їх.

Наступні частини розділу демонструють більш детально способи, в які шість дуже різних місцевих інституцій можуть бути знайдені й мобілізовані як ресурси розбудови гро­мади. У кожному випадку пропонований шлях складається з чотирьох очевидних кроків:

• Нове відкриття інституції як резерву в громаді. Цей початковий крок передба­чає як встановлення місцевої підзвітності, так і процес вивчення численних ре­сурсів, з яких складається інституція.
• Складання карти ресурсів громади, шо можуть створити партнерські стосунки інсти­туції для вирішення завдань розбудови громади. Йдеться про індивідів і асоціації громадян, а також про інші громадські й неприбуткові інституції в громаді.
• Налагодження продуктивних стосунків між інституціями й широким спектром груп та осіб у громаді. Це розгортання міцних, взаємовигідних стосунків є цен­тром процесу розвитку, основаного на власних ресурсах.
• Наведення мостів між місцевими інституціями й ресурсами за межами громади. Цей фінальний відповідальний крок посилює місцеві інституції, створюючи зв’язки з більшими системами, що є своєрідним магнітом для фінансових та інших ресурсів.

Хоча кожна інституція вкладає свій унікальний набір ресурсів у справу розбудови гро­мади. наведені прості кроки є загальними елементами успішної участі у процесі розвитку за рахунок внутрішніх ресурсів. Наступні частини розділу слід читати просто як вступ до мож­ливостей. а зовсім не як вичерпний затверджений підсумок єдиного правильного шляху.

* – джерело:  Джон П. Кретцманн, Джон Л.Макнайт “Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів. Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади”, Київ, 2006 рік

Українське видання здійснено за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта та Міжнародного фонду “Відродження”.

Розміщення матеріалу дозволено Асоціацією агенцій регіонального розвитку України.