Принципи розвитку громади

Принцип – це формулювання фундаментальної істини. Він описує природу речей, якими вони є, що основне або істотне, що працює, а що не працює, що потрібно взяти до уваги, а чим знехтувати. Це так само, як аксіоми в геометрії, тобто це визначення, які покладені в основу теорії і які вважаються незмінними. У процесах розвитку громад теж слід мати на увазі певні принципи, які діють поза нашими бажаннями і, які мають керувати нашими діями.

Нижче подані 16 принципів, які важливо усвідомити і на які слід опиратися у роботі з розвитку громади. Дотримуючись їх, ґрунтуючи на них свою діяльність, можна уникнути помилок і використовувати зусилля з розвитку громади набагато ефективніше.

Люди здатні перетворити свій світ. Люди є потужним джерелом змін. «Захочеш – здобудеш!» – цей вислів може бути гаслом, яке відображає цей принцип. Як людська родина, ми живемо в павутинні взаємозалежності, які пов’язують нас із іншими людьми, з природою та духовним світом. Цю взаємозалежність можна змінити. Для цього може бути потрібно багато часу та зусиль, але зцілення і розвиток усе ж можливі.

На практиці застосування цього принципу означає необхідність відійти від реалій та умов, у яких розгортається наше життя, перестати бути пасивним «очікувачем». Перехід із пасивного стану до активного починається у свідомості. Прикладом цього може бути звичайна група громадян (сусідів), яким стало неприємно жити на неприбраній території. Вирішивши проблему чистоти та охайності власного подвір’я, вони перетворили свій внутрішній світ, людей і навколишнє середовище, що їх оточує.

Розвиток відбувається зсередини. Процес людського розвитку і розвитку громад починається із середини особи, родини організації, громади або нації. До тих пір, поки людина не матиме бажання змінити себе саму, ніхто інший не зможе змінити її. Оточення може лише надавати підтримку, дещо радити, але вирішальне значення у прийнятті рішення відіграє сама особа, лише вона вирішує, що для неї добре, а що ні, якою дорогою іти і що робити.

Загоєння ран є необхідною складовою розвитку. Загоєння давніх ран та образ і засвоєння здорових звичок мислення та діяльності, що мають прийти на зміну розладнаним думкам та розірваним моделям людських стосунків, – це необхідна складова процесу сталого розвитку.

Слід зупинитися і задуматися: поки люди зберігають свою настороженість та недовіру до інших – їхня воля буде паралізована. Давні кривди і звичні реакції на ці кривди, які носять люди у собі, цілком мають пояснені причини. Слід усвідомити та змінити до цього своє ставлення, щоб жити і працювати далі. Ставитись до людей справедливо – це і є загоєння давніх ран.

Справедливість – непорушне правило у процесі розвитку. До кожної людини треба ставитися з повагою незалежно від соціального рівня, статі, раси, віку, культури, релігії та інших характеристик. Це означає, що кожній людині мають надаватися рівні можливості для участі у процесах загоєння ран та розвитку громади і для одержання справедливої частки від спільних благ.

Бачення – необхідна умова розвитку. Бачення, якими ми станемо і яким буде наш світ, діє як потужний магніт, притягуючи нас до інших потенційних можливостей. Коли будується нова громада чи організація, то найперше люди формують мету, цілі та завдання для розвитку своєї групи, базуючись на реальних потребах. Якщо люди збираються разом для того, аби покращити своє життя, то, окрім бажання, їм потрібно мати уявлення того, що вони бажають змінити і чого досягти. Маючи це, вони вже зможуть розробити картину того, як саме перетворити світ довкола себе. Тому одним із «наріжних каменів» розвитку має стати допомога людям розвинути в собі бачення здоровішого й старішого майбутнього, у яке вони повірили б і ототожнили себе з ним.

Взаємопов’язаність: цілісний підхід. Кожен аспект нашого зцілення та розвитку співвідноситься з усіма іншими (особистими, суспільними, культурними, політичними, економічними тощо); працюючи в одному місці, ми зачіпаємо все коло проблем. Все взаємопов’язано, тому по-справжньому зрозуміти окрему проблему розвитку можна лише зважаючи на відносини, які снують між цією проблемою та іншими ділянками життя.

Біль одного – біль усіх, честь одного – честь усіх. Особисте зростання, вдосконалення окремої особи стосується всієї громади і кожної людини. Те, що відбувається з кимось одним, відбувається з усіма нами.

Єдність – необхідна передумова розвитку. Єдність – це термін, який позначає силу «зчеплення», що утримує людські громади вкупі; наша людська природа вимагає, щоб ми відчували загальну любов, підтримку, турботу і повагу інших у наших намаганнях зцілити себе і розвинути наші громади.

Побудова громади та управління нею неможлива без участі людського серця, розуму, волі, почуттів, а також енергії, часу та праці. Єдність громади – це вимір суспільної сили. Єдність – це стартовий майданчик для розвитку. Із поглибленням розвитку поглиблюється і єдність.

Участь є двигуном і рушієм розвитку. Лише тоді, коли людина робить свій внесок в загальну справу, тобто починає брати у ній участь, можна здійснювати процес розвитку та досягти бажаного результату. В розвиткові громади участь – це внесок кожної людини, який пов’язаний з дією. Участь є початком до змін. Участь є невід’ємною та  необхідною складовою не лише процесу розвитку громади, а й всіх інших процесів, котрі відбуваються під час життєдіяльності людини. Без участі кожного члена громади не буде розвитку, а відтак, не буде і змін на краще.

Духовність є центром зцілення та розвитку. Духовність розташована в центрі автентичного зцілення й розвитку. Тому неможливо собі уявити, щоб людські громади могли стати сталими і цілісними без духовної природи. Те, як саме виражається духовність, цілком залежить від культури та релігійного світогляду народу.

Мораль і етика. Сталий людський розвиток і сталий розвиток громад вимагає морального підґрунтя. Моральні та етичні закони описують межі нашого добробуту. Ми можемо, звичайно, не зважати на них, але будемо це робити на власний ризик.

Навчання. Люди постійно навчаються впродовж усього свого життя. Старість приходить тоді, коли людина перестає навчатися. Навчання – це процес накопичення інформації, знання, мудрості, навичок та розумових здібностей, що допоможе нам розвинути наш потенціал. Навчання спричиняє істотні зміни в поведінці людини. Вчаться не лише окремі люди, але й сім’ї, громади, організації та народи. Розвиток громади не відбувається, якщо люди не вчаться.

Сталість – основна характеристика розвитку. Надати чомусь сталості означає зробити так, щоб воно тривало довго. Важливою проблемою громад, які розвиваються, є гармонізація своїх суспільних, економічних, політичних та культурних потреб, а також елементів середовища. Не варто сприяти одному видові розвитку за рахунок іншого.

Рух до позитивного – головна стратегія розвитку. Для вирішення проблем у житті громад та окремих людей потрібно будь-які речі сприймати як факт і використовувати їх як позитивний досвід для розвитку. Тут важливо не акцентувати увагу на негативних явищах, котрі оточують людей, а створити позитивне оточення, де набагато легше досягти бажаного результату нашого майбутнього. У роботі, спрямованій на розвиток громади, набагато доцільніше сфокусувати енергію на побудові альтернативи, аніж намагатися боротися з тим, що нам не до вподоби. Це аж ніяк не означає, що ми повинні терпіти несправедливість чи нездорові умови життя.

Будьте самі тією зміною, яку ви прагнете бачити. Рятуй сам себе і навколо тебе врятуються сотні людей. В процесі розвитку громад наймогутніша стратегія змін – це створення позитивної моделі ролей та живих прикладів пропонованих вами розв’язань. Саме тому фахівці з розвитку повинні прагнути бути живими прикладами змін, які ми хочемо бачити у собі та світі. Цей принцип треба застосувати до організацій, які сприяють розвиткові. Хвора організація неспроможна побудувати сталу громаду.

За матеріалами Західноукраїнського ресурсного центру

Навчальний посібник «Основи розвитку громади»

Василь Полуйко, Петро Лазарчук