Локальний приклад громадської діяльності завжди вартий уваги, адже це взірець, що надихає інших до дії, розвитку та співпраці. У цій статті нашого бюлетеня ми представляємо вам успішний досвід всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама-86», яка з 2010 року має місцевий осередок в Кропивницькому. Виконавчий директор – Людмила Шестакова, фахівець з екологічних та гендерних питань на Кіровоградщині. Організація працює за трьома напрямками: хімічна безпека та тверді побутові відходи; доступна вода та санітарія; залучення громадськості до активних дій щодо впровадження екологічних законів та вирішення екологічних проблем у містах. Людмила всіляко залучає жінок до заходів організації, адже вважає, що жінка має важелі впливу і наснагу на вирішення важливих питань.
– Людмило, наразі ви реалізуєте екологічний проект, участь у якому безпосередньо беруть жінки. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про цікаві деталі проекту.
– Наш проект називається «Woman is a driving for a democratic change in Kirovograd region», що перекладається як «Жінки є рушійною силою демократичних змін в Кіровоградському регіоні». Проект розпочався у серпні 2017 року за підтримки Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Мета проекту полягає у продовженні нашої роботи, яку ми ведемо вже багато років – робота з жінками і залучення їх до вирішення проблем на місцях, зокрема, до проблем з питною водою. Ні для кого не секрет, що у Кіровоградської області недостатнє забезпечення питною водою, особливо, сільських районів. Це дуже велика проблема, яка полягає в тому, що в багатьох селах відсутнє централізоване водопостачання, а вода з підземних джерел неякісна.
Ніхто нічого не робить, все пущено на самоплив. Офіційно затверджено, що Кіровоградська область найменш забезпечена водними ресурсами, а також має найдовший серед усіх територій України водогін Дніпро-Кіровоград, у якому питна вода також не якісна.
Знаєте, як кажуть «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Тобто якщо жінки самі не приймуть рішення вирішити ці проблеми, не змусять владу займатися своєю справою, то ніякого результату не буде. Наприклад, ми проаналізували програму «Питна вода Кіровоградщини» на 2012-2020 роки. Як виявилось, ця програма написана формально і переважно фінансово не забезпечена. Навіть ті заходи, які влада зобов’язана була провести на територіях – не проведено. Такі програми існують і в районах.
Зібравши жінок Кіровоградщини на тренінг, ми розповіли їм, що у них в районі повинна діяти дана програма, згідно якої у школах може бути встановлений водоочисний фільтр й запропонували їм перевірити чи дійсно так і є.
Жінки були дуже здивовані. Вони не знали яким чином це можна зробити. Ми навчили їх писати запити, перевіряти їх, шукати інформацію. Коли жінки зібралися вдруге, вони вже мали чіткі плани і були натхненні тим, що вони можуть, вони змінюються. Наприклад, в Знам’янці на засіданні бюджетної комісії міської ради обговорювали це питання і лунали пропозиції від жінок як можна змінити дану ситуацію. Тобто активність жінок, особливо у віддалених сільських територіях дуже велика.
Жінки готові брати участь у змінах, виборах, політиці. Головне – надати їм інструмент. Дуже важливо, щоб люди розуміли, що вони роблять і для чого. А до вирішення екологічних проблем – можна достукатись. Я завжди кажу про те, що до жінок завжди краще достукатись через зрозумілі їм проблеми. Вони розуміють, якщо буде неякісна вода, від споживання якої будуть хворіти діти і сім’я. В результаті чого, жінки самостійно розпочали певні кроки задля покращення ситуації.
– Ви кажете, що жінки готові вирішувати ці питання. Скажіть, будь ласка, яка роль жінки в цих екологічних питаннях?
– Жінки, вони як двигун, який заводить. Але багато жінок не знають як зробити зміни. Ми маємо такий приклад. В Компаніївському районі є сім’я пенсіонерів. У них в селі був ставок який, на їхню думку, нікому не належить. Раніше це була водойма, якою користувалось все село. На сьогодні, ставок «нічий», весь занедбаний і заріс очеретом. Мешканці села не знали, що робити, намагались зібрати підписи, але не знали куди звернутися і як вирішити цю проблему. Тому вирішили прийти до нас. Вони побували на тренінгу, на якому ми їм все розповіли. Як підсумок, зараз вони об’єднують навколо себе все село, разом почистили береги, вийшли на представників органів влади та дізналися, кому належить територія ставка і намагаються її повернути. Тобто вони і є ці вогники, вони рухаються вперед. Знаєте, у нас був тренер на тренінгу, який сказав: «Колись одному імператору принесли відро з красними раками і вони ворушаться. Начебто варені раки, а вони ворушаться. Коли всі поїли, імператор запитав: «Що ви зробили, щоб вони ворушились? У відповідь він почув. – Я поклав одного живого рака під низ». Тому ось ці жінки, вони той живий рак, який ворушить всіх інших.
– Чи виникають проблеми при роботі з цими жінками?
– Так, виникають різного типу проблеми. По-перше, робота з ними віддалена. Наші дороги – це кошмар, доїхати як і жінкам до нас важко, так і нам до них буває важко добратись. Дуже мало залишилося місць, де можна зібратись, адже школи закриваються, залишаються лише бібліотеки і клуби. Клуби дійсно є тими осередками, в яких жінки можуть зустрічатись. Як зібрати, де зібрати жінок, щоб поговорити з ними. В селах поки що немає чудового Інтернету, відповідно, повідомити їм про зустріч дуже важко, а про 3G в деяких селах навіть важко говорити. Це декілька із проблем – зв’язок, дороги, та місце для зустрічей.
– На вашу думку, які знання потрібні жінкам, щоб вони мали змогу бути успішними?
– По-перше, мають бути лідерські якості, бажання змінюватися, йти вперед і щось робити. Щодо знань: більше цікавитися успішними історіями і мотивувати себе ними, спонукати себе та людей навколо до змін.
– Щоб Ви хотіли побажати жінкам?
– Вірити в себе, вірити в свої сили та ніколи не здаватись.
Спілкувалася Олександра Бур’яненко
You must be logged in to post a comment Login